Формування особистості дитини

Формування особистості дитини

- Це процес і результат виховання, соціалізації і саморозвитку. Ключова роль в особистісному формуванні, безумовно, належить родині. Адже безпосередньо в сім`ї малюк бачить перші варіації поведінки для подальшого наслідування, знайомиться з першою реакцією оточення на його дії. Так як внаслідок відсутності соціального та особистого досвіду, малюк не зможе піддати оцінці власну поведінку і особистісні риси інших індивідів.

Відео: "Формування особистості дитини" Лісовська Лариса

Сьогодні абсолютна більшість психологів і педагогів єдине в тому, що всі якості характеру, неважливо, погані або позитивні, малюк набуває в дитинстві. У ранньому дитинстві відбувається закладка трьох ключових груп особистісних якостей у маленьких індивідів, а саме мотиваційні якості, стильові і інструментальні. А послідовність їх виникнення має тісний зв`язок з головними періодами розвитку.

Формування і розвиток особистості дитини

Соціальне поняття, яке об`єднує в собі все, що є в індивідуумі надприродного і історичного, називається особистістю. Дане поняття не є вродженою характеристикою суб`єктів. Особистість виникає як наслідок культурного розвитку і соціального впливу. Особистісний розвиток має властиві тільки йому етапи формування особистості дитини.

Єдина структура особистості обумовлюється цілеспрямованістю і активністю при цьому, характеризуючи пристрій мотиваційної сфери суб`єктів.

Формування особистості дитини містить два аспекти. Один з них являє собою поступове усвідомлення малюком власного місця в реальному світі. Інший - полягає в розвитку почуттів і вольової сфери. Вони координують мотиви і стійкість поведінки.

Більшість дорослих осіб підміняє поняття «особистість» і термін «індивідуальність». Вони вважають, що якщо у малюка з`явилися індивідуальні переваги в певній галузі (наприклад, дитині подобається лише конкретні музичні композиції), то значить він уже повноцінно-сформована особистість. Однак таке судження невірно, так як переваги в окремих областях характеризують індивідуальність дітей, а не свідчать про особливості особистості. Як і та комунікативні здібності, риси характеру та ін. Прояви не є властивостями особистості. Індивідуальні риси індивідів, такі як обдарованість, темперамент, особливості когнітивної сфери, безсумнівно, впливають на особистісне формування, але вони не є чинниками, цілком визначальними її структуру.

Як зрозуміти, що малюк вже усвідомлює себе особистістю? Можна виділити кілька ключових критеріїв:

• малюк повноцінно застосовує особисті займенники;
• має основоположні уявлення про речі, які можна назвати «хорошими» або «поганими», внаслідок чого він здатний відмовитися в ім`я «хорошого» від «поганого» і пожертвувати власними сьогохвилинними «хочу» заради загального блага;
• дитина володіє навичками самоконтролю;
• він вже вміє на найпростішому рівні розповісти про власну зовнішність або характері, в змозі розповісти про свої переживання, мотивах і проблемах.

Беручи за основу вищеперелічені критерії, стає очевидним, що маленький індивід починає відчувати себе особистістю не раніше дворічного віку. Зазвичай психологи виділяють вік три роки, так як він пов`язаний з виникненням у дітей самосвідомості. А до п`ятирічного віку, вони вже повністю усвідомлюють себе особистістю, яка має специфічними особливостями і «вбудованої» в систему взаємин з реальним світом.

Формування особистості дитини дошкільного віку проходить через певні вікові кризи, найяскравішим з них вважається криза трирічного віку. Криза на цьому віковому етапі виникає внаслідок певних особистісних досягнень і неможливості діяти адекватно раніше освоєних моделям спілкування з оточенням.

Формування особистості дитини в сім`ї

Школа, соціум, товариська среда, безумовно, накладають на формування гармонійної особистості дитини відбиток, але фундамент, поведінкова модель, манера комунікативного взаємодії закладається родиною. Саме те, що малюк в дитинстві чує і зауважує, буде для нього еталоном поведінки. Так як норми поведінки в соціумі для нього поки не доступні, тому еталоном будуть для нього батьки і інші учасники сімейних відносин. Власне їх поведінкову модель він і скопіює. Таким манером і проявляється формування особистості дитини в сім`ї. І чим дорослішими стають діти, тим більше у них виявляється рис характеру і особливостей поведінки схожих з батьківськими.

Сім`я відіграє роль посередника між соціумом і крихіткою. Вона необхідна для передачі соціального досвіду йому. Через комунікативну взаємодію всередині сім`ї малюк освоює моральні цінності, норми поведінки, що панують в даному соціумі. Сім`я є найдієвішим наставником і провідним фактором, що визначає формування гармонійної особистості дитини особливо в його перші роки життя.

У кожних окремо взятих сімейних відносинах виробляється своя індивідуально-специфічна система виховання, фундаментів якої є ті чи інші морально-ціннісні орієнтири, внаслідок чого формується так зване «сімейне кредо».

Таким чином, згідно з сучасними уявленнями, формування особистості дитини дошкільника і його виховання до одного року слід базувати виключно на створенні ідеальних умов для розвитку фізично здорового організму, інтелектуально і емоційно сформованої особистості. На даному етапі будь-які дії обмежувального характеру і спроби моралізаторства будуть неефективні.

Тільки після досягнення малюком віку одного року слід починати його знайомити з деякими соціальними установками і морально-етичними уявленнями. Однак при цьому все-таки не варто вимагати від них негайного дотримання, бо це безглуздо. Після дворічного віку можна апелювати до норм етики більш наполегливо, а в трирічному можна настійно вимагати їх дотримання.

Особливості формування особистості дитини в стосунках, де люди пов`язані сімейними узами, полягають у великій реалізмі придбаного дітьми в сім`ї соціального досвіду. Оскільки дитина крізь призму можна побачити дій близьких родичів вибудовує власне світосприйняття, у нього формуються судження про цінності явищ і речей.

Виховання і формування особистості дитини

Першою культурним середовищем для дітей, що включає їх предметно-просторове, подієвий, соціальне, інформаційне оточення є сім`я.

Близькі особи в різного ступеня вираженості створюють індивідуальну виховну середу (наприклад, забезпечують повноцінне харчування, купують одяг, набувають розмальовки, іграшки, та ін.). Від того, яким чином організована виховне середовище, залежать способи впливу на малюка, їх дієвість для особистісного розвитку і наскільки безболісно для нього будуть протікати кризи і етапи формування особистості дитини.

Всупереч поширеній думці специфічні виховні заходи в сім`ї, спрямовані на розвиток або корекційна вплив деяких особистісних якостей дітей, займають незначне місце. Природно, в домашньому вихованні існують певні вимоги, заборони, система покарання і заохочувального впливу. Однак при цьому щодня трапляються різні ситуації за участю батьків, через які вплітаються заходи виховного або навчального характеру. Тому, чим в більш молодшому віковому періоді знаходиться малюк, тим органічніше поєднується навчання і виховання, нагляд і турбота. Домашнє виховання характеризується суто індивідуальним і персоналізованих впливом, конкретністю, внаслідок чого воно сприятливо впливає на ініціювання активності, за допомогою якої відбувається формування особистості дитини дошкільного віку.

Відео: Основні принципи виховання дітей 5. Формування особистості

Дитяча активність, реалізуючись в видах діяльності, є базисом для вироблення соціальних і психологічних новоутворень в його особистісній структурі, адже специфічні індивідуальні особливості і якості утворюються тільки в процесах взаємодії малюків з середовищем, в їх ініціативної діяльності.

Сім`я виступає основним фактором виховного впливу внаслідок того, що є організатором для дітей всіляких видів діяльності. Адже малюк від народження не має навичок, що забезпечують його самостійне життя. Взаємодія зі світом для нього організовують батьки та інші учасники сімейних відносин. Саме в цьому і полягає величезний педагогічний сенс. Так як навіть малюк, якому пощастило з`явитися на світло в сприяла середовищі, не в змозі повноцінно розвиватися при обмеженні або позбавленні його можливостей активно взаємодіяти з нею.

Сімейним вихованням називають цілеспрямоване взаємодія дорослих учасників сімейних відносин з молодшими, яке ґрунтується на любові, повазі гідності крихти, а також передбачає психологічну та педагогічну підтримку, захист малюка і формування особистості дитини дошкільника з урахуванням його потенціалу і відповідно сімейним цінностям і мораллю суспільства.

Специфічність сімейного впливу виховного характеру полягає в його можливості виступати одночасно позитивним фактором і негативним феноменом становлення особистості. Сприятливий вплив на особистість виражається в любові. Так як ніхто не буде більше любити дитину, ніж його близьке оточення. Поряд з цим і більшої шкоди в вихованні та особистісному формуванні не може заподіяти ніякої інший соціальний інститут.

Ключовими умовами, що забезпечують оптимальне сімейне виховання, є: непідробна любов до крихті, послідовність в виховний вплив, єдність принципів і вимог, адекватність виховних впливів. Дотримання цих перерахованих вимог є запорукою внутрішнього спокою малюка і стабільності його психіки.

Формування особистості дитини в спілкуванні

Спілкування можна уявити в ролі певного виду діяльності, спрямованого на взаємообмін інформацією між взаємодіючими індивідами. Воно володіє величезним значенням в розвитку психіки суб`єктів і становленні раціонального, культурного поведінки. За допомогою комунікацій з розвиненими індивідами в психологічному плані, завдяки широкому діапазону можливостей до навчання, дитина набуває вищі когнітивні здібності. Тому безпосередньо через діяльну спілкування з сформованими особистостями малюк сам стає особистістю.

Комунікативна взаємодія малюків з дорослими особами веде до можливості формування у них емоцій, які відповідають шаблонним, загальноприйнятим сьогодні в конкретному соціумі.

Особливості формування особистості дитини полягають у тому, що придбані новоутворення його емоційної сфери, вироблені внаслідок вербального взаємодії, не залишаються в межах виключно комунікативної діяльності, але і збагачують в цілому особистість.

Спілкування в онтогенезі є первинною, переважну форму відносини крихти до середовища, перш за все, передбачає з боку другого індивіда розуміння. Спочатку при сприятливих умовах мати виступає другий спілкується стороною. У міру дорослішання ця форма у дітей замінюється формою, яка передбачає наявність взаєморозуміння. Іншими словами при даній варіації спілкування малюк вже не просто формулює власні бажання, а й вважається з бажаннями оточення, від якого залежить втілення в реальність його власних «хочу». Становлення особистості дитини шкільного віку виникає внаслідок впливу:

• нових відносин з ровесниками (однокласниками) і дорослими (педагогічним складом школи);
• нових форм діяльності (навчання) і спілкування, через які відбувається його включення в систему колективів (класного і загальношкільного).

Відео: Вплив дитячої книги на формування особистості дитини

Результатом даного етапу формування стають формування елементів соціальних почуттів і вироблення навичок соціальної поведінки (взаємодопомога, відповідальність за вчинки, товариство тощо).

Тому молодший шкільний віковий етап надає значний потенціал для вироблення моральних особистісних якостей. Цьому сприяють поступливість і деяка частка сугестивності індивідів, їх довірливість, прагнення до наслідування, а найголовніше - використовуваний авторитет педагога.

Спілкування з дітьми стає провідною діяльністю в пубертатному періоді. У міжособистісному взаємодії підлітки відтворюють відносини, що існують у «дорослому» світі або протиставляються їм. Через особистісне спілкування у дітей-підлітків формуються їх погляди на смисли життя, взаємини між людьми, власне майбутнє.