Саморегуляція

саморегуляція

- Це своєрідна настройка індивідом свого персонального внутрішнього світу і самого себе з метою пристосування. Тобто це властивість всіх біологічних систем формувати, а в подальшому тримати на конкретному, більш-менш постійному рівні біологічні або фізіологічні параметри. При саморегуляції фактори, які керують, не впливають на керовану систему ззовні, а з`являються в ній самій. Такий процес може мати циклічний характер.

Саморегуляція - це завчасно зрозуміле і організоване вплив суб`єкта на свою психіку для трансформації її характеристик в потрібному напрямку. Саме тому розвиток саморегуляції необхідно починати з дитячого віку.

психічна саморегуляція

Саморегуляція перекладається дослівно, як приводити в порядок. Тобто саморегуляція - це завчасно усвідомлене і організоване вплив суб`єкта на власну психіку для зміни її характеристик в потрібному і очікуваному напрямку.

Саморегуляція грунтується на комплексі закономірностей психічного функціонування та їх наслідки, які відомі як психологічні ефекти. До них відносять:

• активуючий вплив мотиваційної сфери, яка породжує діяльність суб`єкта, цілеспрямовану на трансформацію характеристик;
• ефект від управління мимоволі або довільно психічними образами, які виникають у свідомості особистості;
• функціональна цілісність і структурну єдність всіх когнітивних процесів психіки, які забезпечують ефект впливу суб`єкта на свою психіку;
• взаємозумовленість і єдність областей свідомості і сфер несвідомого як об`єкти, за допомогою яких суб`єкт здійснює регулюючий вплив на самого себе;
• функціональний зв`язок емоційно-вольової області особистості індивіда і її тілесного досвіду, розумових процесів.

Початок процесу саморегуляції має мати взаємозв`язок з визначенням у себе конкретного протиріччя, пов`язаного з мотиваційної сферою. Саме ці протиріччя і будуть своєрідною рушійною силою, яка стимулює перебудову деяких властивостей і рис своєї особистості. Прийоми такої саморегуляції можуть бути побудовані на наступних механізмах: рефлексії, уяві, нейролінгвістичного програмування та ін.

Найбільш ранній досвід саморегуляції тісно взаємопов`язаний з тілесним відчуттям.

Кожна розумна людина, яка хоче бути господарем власного життя, повинен розвивати в собі саморегуляцію. Тобто саморегулюванням можна також назвати дії індивіда для того, щоб бути здоровим. До таких дій можна віднести щоденні ранкові або вечірні вправи. За результатами численних досліджень, які проводилися в Російській Федерації, було виявлено, що внаслідок саморегуляції організм людини омолоджується.

Саморегуляція особистості - це також і управління своїми психоемоційними станами. Вона може досягатися за допомогою впливу індивіда на самого себе за допомогою слів - афірмації, мислеобразів (візуалізація), регулювання м`язового тонусу і дихання. Психічна саморегуляція - це своєрідний спосіб кодування своєї власної психіки. Така саморегуляція ще називається аутотренінгом або аутогенним тренуванням. Внаслідок саморегуляції виникає кілька важливих ефектів, таких як: заспокоєння, тобто усувається емоційна напряженность- відновлення, тобто послаблюється прояви утомленія- активізація, тобто підвищується психофізіологічна реактивність.

Розрізняють природні способи саморегуляції, такі як сон, прийом їжі, спілкування з тваринами і живий середовищем, гарячий душ, масаж, танці, руху і інше. Однак використовувати такі засоби не завжди існує можливість. Так, наприклад, перебуваючи на роботі індивід в момент виникнення напруженої ситуації або перевтоми не може лягти спати. А адже саме своєчасність саморегуляції є основоположним фактором в психогигиене. Своєчасна саморегуляція здатна запобігти скупчення залишкових явищ перенапружених станів, сприяє відновленню сил, сприяє нормалізації емоційного фону, надає допомогу у взятті контролю над своїми емоціями, підсилює мобілізаційні ресурси організму.

Природні прийоми саморегуляції - це одні з найбільш простих і доступних методів регуляції. До них відносять: посмішку і сміх, позитивне мислення, марення, спостереження за прекрасним (наприклад, за пейзажем), розглядання фотографій, тварин, квітів, вдихання чистого і свіжого повітря, похвалу кого-небудь т. Д.

Сон впливає не тільки на зняття загальної втоми, але і допомагає, як би зменшити вплив негативних переживань, зробити їх менш вираженими. Цим пояснюється підвищена сонливість деякої кількості людей в період переживання ними стресових ситуацій або важких життєвих моментів.

Водні процедури прекрасно допомагають зняти втому і розслабитися, також знімають подразнення і заспокоюють. А контрастний душ допомагає підбадьоритися, перемогти млявість, апатію і втому. Хобі - для багатьох суб`єктів є прекрасним засобом вгамувати тривогу і напругу, а також відновити сили. Спорт і фізичні навантаження сприяють боротьбі зі стресами і втомою, пов`язаної з важкими трудовими буднями. Також, непогано допомагає зняти накопичений стрес і втому зміна обстановки. Саме тому людині так необхідний тривалий відпустку, при якому він зможе дозволити собі поїхати відпочивати на море, курорт, санаторій, дачу і ін. Це прекрасний засіб, що відновлює потрібний запас душевних і фізичних сил.

Крім перерахованих вище природних прийомів регулювання розрізняють ще й інші, наприклад, управління диханням, тонусом м`язів, словесне вплив, малювання, аутотренінг, самонавіювання і безліч інших.

Самонавіювання полягає в процесі навіювання, який спрямований на самого себе. Даний процес дозволяє викликати у самого себе певні потрібні відчуття, контролювати і управляти когнітивними процесами психіки, соматичними та емоційними реакціями. Всі формулювання для самонавіювання слід вимовляти напівголосно кілька разів, при цьому потрібно повністю зосередитися на формулюваннях. Даний метод є базисом всіляких способів і прийомів психічного саморегулювання таких як аутогеннетренування, йога, медитація, релаксація.

За допомогою аутотренінгу індивід може відновити працездатність, поліпшити настрій, підвищити концентрацію уваги і т.д. протягом десяти хвилин без будь-чиєї допомоги, не чекаючи, поки тривожний стан, перевтома саме пройде або переросте в щось гірше.

Метод аутотренінгу універсальний, він дозволяє суб`єктам індивідуально підібрати підходящу реакцію впливу на власний організм, вирішити, коли саме необхідно ліквідувати з`явилися проблеми, які пов`язані з несприятливими психічними чи фізичними станами.

Німецький лікар-психіатр Шульц в 1932 році запропонував спосіб саморегуляції, який отримав назву аутогеннетренування. Основою його розробки лягли спостереження за людьми, що входять в трансові стану. Він вважав, що базисом всіх трансових станів є такі фактори, як м`язове розслаблення, психологічний спокій і відчуття сонливості, самонавіювання і навіювання, високорозвинене уяву. Тому, об`єднавши кілька методів, Шульц створив авторську методику.

Для індивідів, які відчувають труднощі з м`язовим розслабленням, оптимально підійде методика, розроблена Ж. Джекобсоном.

саморегуляція поведінки

В системі організації спрямувань будь-яких поведінкових дій вчинок реалізується не тільки з позиції рефлексу, тобто від стимулу до діяння, а й з позиції саморегуляції. Послідовні і підсумкові результати регулярно оцінюються за допомогою багатокомпонентної полярної аферентації у вигляді їх ймовірного задоволення початкової потреби організму. За рахунок чого будь-який підсумок поведінкової діяльності, який неадекватний задоволенню початкової потреби, здатний миттєво сприйматися, оцінюватися і внаслідок цього відбувається перетворення поведінкового діяння в напрямку розшуку адекватного результату.

У випадках, коли живі організми успішно досягли потрібні їм результати, поведінкові діяння конкретної спрямованості припиняються, при цьому супроводжуючи особистими позитивними емоційними відчуттями. Після цього діяльністю живих організмів опановує інша домінуюча потреба, внаслідок чого поведінковий діяння йде в іншому напрямку. У тих же випадках, коли живі істоти стикаються з тимчасовими перешкодами до досягнення потрібних результатів, вірогідні два кінцевих результату. Перший - це вироблення сформульованої приблизною дослідницької реакції і перетворення тактики поведінкових проявів. Другий полягає в перемиканні поведінкових актів з метою отримання іншого не менш значимого результату.

Система саморегуляції процесів поведінки схематично може бути представлена таким чином: виникнення реакції - організм, який відчуває потребу, кінець реакції - задоволення такої потреби, тобто придбання корисного адаптаційного результату. Між початком і завершенням реакцій лежить поведінка, його поетапні результати, які спрямовані на підсумковий результат і їх регулярне оцінювання за допомогою зворотної аферентації. Будь-яка поведінка всіх живих істот спочатку будується, грунтуючись на безперервному порівнянні властивостей, що впливають на них зовнішніх подразників з параметрами кінцевого адаптаційного результату, при регулярному оцінюванні результатів, які були отримані з позиції задоволення початкової потреби.

методи саморегуляції

Людина - це досить складна система, яка для досягнення більш значного рівня активності може використовувати різні види саморегуляції. Її методи поділяються залежно від періоду їх проведення на методи спрямовані на мобілізацію прямо перед стадією активності або на протязі її, методи, які спрямовані на повноцінне відновлення сил під час відпочинку (наприклад, медитація, аутотренінг, музикотерапія та інші).

У щоденному житті індивіда методи, спрямовані на відновлення, відіграють особливу роль. Своєчасний і повноцінний нічний сон вважається найкращим способом досягнення відновлення сил. Сон забезпечує індивіду високу активність функціонального стану. Але внаслідок постійного впливу стресових факторів, перевтоми і перевантажень, хронічних напружень, сон людини може порушуватися. Тому для саморегуляції можуть знадобитися інші методи, які спрямовані на отримання індивідом повноцінного відпочинку.

Залежно від сфери, в якій зазвичай відбувається саморегуляція особистості, методи бувають коригувальні, мотиваційні і емоційно-вольові. До емоційно-вольовою відносять такі прийоми саморегуляції: самонавіювання, самосповідь, самонаказ і інші.

Самосповідь полягає в повному внутрішньому звіті перед своєю особистістю про реальну персональної ролі в різних життєвих ситуаціях. Даний прийом є відверте оповідання про мінливості долі і труднощі життя, про помилки, неправильних кроків, зроблених раніше, тобто про найпотаємніше, про глибоко особистих заворушеннях. Завдяки цьому прийому індивід звільняється від протиріч і знижується рівень напруженості психіки.

Самопереконання полягає в комунікативному процесі свідомого, критичного і аналітичного впливу на персональні особистісні установки, основу мотивів особистості. Більш дієвим даний прийом стане тільки тоді, коли почне спиратися на жорстку логіку і холодний інтелект, на об`єктивний і розумний підхід до перешкодам, суперечностей, проблем в процесах життєдіяльності.

Самонаказ є здійснення рішучих вчинків в обставинах чіткості поставленої мети і обмеженості в часі для обмірковування. Виробляється в процесі проведення тренувань для подолання себе, в тих випадках, коли потрібне дію бере свій початок відразу ж після віддачі такого наказу. І, як наслідок, поступово формується рефлекторна зв`язок, яка об`єднує внутрішню мова і дія.

Самонавіювання - це здійснення псіхорегуляторной функції, яка діє на рівні розуму, стереотипному рівні, ставить вимогу впливу творчих зусиль для аналізу і дозволу важких ситуацій. Найбільш дієвими є словесні і уявні самонавіювання в тому випадку, якщо вони характеризуються простотою, стислістю, позитивністю, оптимистичностью.

Самоподкрепление полягає в контролюючих реакціях саморегуляції особистісної життєдіяльності. Підсумок діяльності і сама діяльність оцінюється з позиції персонального особистісного стандарту, тобто контролюються. Стандарт - це своєрідний еталон, який встановлюється індивідом.

У мотиваційній сфері виділяють два методи саморегуляції: опосередкований і безпосередній. Опосередкований метод грунтується на результаті впливу на центральну нервову систему загалом або на деякі конкретні освіти за допомогою факторів безпосереднього впливу, наприклад, медитація. Безпосередні методи являють собою прямий і усвідомлений перегляд особистістю своєї мотиваційної системи, коригування тих установок і мотивів, які не влаштовують її з якихось причин. До такого методу відносять аутотренінг, самогіпноз і ін.

До методу коригування зараховують: самоорганізацію, самоствердження, самоактуалізацію, самодетермінації.

Показником зрілості особистості є самоорганізація. Існують характерні ознаки процесу становлення самоорганізації: діяльну роблення себе особистістю, співвідношення життєвих уподобань персональним особливостям особистості, схильність до самопізнання, визначення своїх слабких і сильних рис, відповідальне ставлення до діяльності, праці, своїх слів і вчинків, до навколишнього соціуму.

Самоствердження має взаємозв`язок з потребами індивіда в саморозкриття, в прояві власної особистості і самовираженні. Тобто самоствердження - це устремління суб`єкта до придбання і підтримці конкретного соціального статусу, частіше виступає в якості домінуючої потреби. Таке прагнення може виражатися в справжніх досягненнях в тих чи інших сферах життєдіяльності і у відстоюванні перед іншими власної значущості за допомогою словесних висловлювань.

Самодетерминация полягає в здатності індивіда самостійно обирати спрямованості саморозвитку.

Самоактуалізація полягає в прагненні індивіда до ймовірно більш повноцінному виявлення і формування персональних особистісних потенціалів. Також самоактуалізація є безперервним здійсненням можливих потенціалів, талантів, здібностей як звершення своєї життєвої мети або покликання долі.

Існує також метод ідеомоторного тренування. Вона заснована на тому, що кожному уявному руху супроводжують мікро руху м`язів. Тому існує можливість удосконалення дій без їх виконання в реальності. Суть її полягає в осмисленому програванні майбутньої діяльності. Однак поряд з усіма перевагами даного методу, такими як економія тимчасових і грошових ресурсів, сил, існує ряд складнощів. Виконання цієї методики вимагає серйозності щодо, зосередженості і сконцентрованості, мобілізації уяви. Існують певні принципи проведення тренування індивідами. По-перше вони повинні відтворити якомога точнішу образ рухів, які збираються відпрацьовувати. По-друге - мислеобраз дій повинен бути неодмінно пов`язаний з їх м`язово-суглобовими почуттями, тільки в цьому випадку це буде справжнім ідеомоторним поданням.

Кожен індивід повинен вибирати і підбирати методи саморегуляції індивідуально, відповідно до своїх особистісними уподобаннями і ті, які здатні допомогти йому успішно регулювати свою психіку.

саморегуляція станів

Питання про саморегуляції станів починає вставати тоді, коли стану роблять значний вплив на ефективність виробленої діяльності, міжособистісного спілкування, психічне і фізіологічне здоров`я. При цьому під саморегуляцією розуміється не тільки ліквідація негативних станів, але і виклик позитивних.

Так влаштований людський організм, що при виникненні напруженості або тривожності у нього змінюється міміка, збільшується тонус мускулатури скелета, темп мови, виникає метушливість, яка призводить до помилок, частішає пульс, змінюється дихання, колір обличчя. Якщо індивід переключить свою увагу з причин гніву або печалі на їх зовнішні прояви, такі як сльози, виразу обличчя і т.д., то емоційна напруга спаде. З цього слід зробити висновок, що емоційний і фізичний стан суб`єктів тісно взаємопов`язано, тому вони можуть впливати один на одного.

Способи саморегуляції станів можуть бути пов`язані з диханням, з мускулатурою і ін.

Відео: Саморегуляція Мансурова г.Калининград тел.69-79-76 Центр "ЕНЕРГІЯ ЖИТТЯ"

Найпростішим, проте, досить ефективним способом емоційної регуляції є розслаблення мімічних м`язів. Щоб навчитися управлінню власними емоціями для початку слід опанувати розслабленням м`язів обличчя і довільним контролем їх стану. Контроль буде більш ефективним при ранньому його включенні з моменту появи емоцій. Наприклад, при гніві можуть автоматично стискатися зуби і змінюватися вираз обличчя, але якщо спробувати контролювати прояви, задаючи при цьому собі питання такого типу «як виглядає моє обличчя?», М`язи обличчя почнуть розслаблятися. Будь-якому індивіду дуже важливо навчитися навичкам розслаблення мімічних м`язів, щоб використовувати їх в службових або інших ситуаціях.

Ще одним резервом для стабілізації емоційних станів служить дихання. Як би дивно це не звучало, проте далеко не кожен вміє правильно дихати. Внаслідок неправильного дихання може проявлятися підвищена стомлюваність. Залежно від того, в якому стані знаходиться індивід на даний момент, змінюється і його дихання. Так, наприклад, в процесі сну у людини рівне дихання, у розгніваного індивіда дихання частішає. З цього випливає, що розлади дихання мають залежність від внутрішнього настрою людини, а значить за допомогою контролю над диханням можна впливати на емоційний стан. Основним змістом дихальних вправ є свідомий контроль над глибиною, частотою і ритмом дихання.

Візуалізація і уяву також є ефективними засобами саморегуляції. Візуалізація полягає в створенні внутрішніх мислеобразів в свідомості суб`єкта, тобто своєрідна активізація уяви за допомогою зорових, слухових, смакових, дотикових і нюхових відчуттів і їх комбінацій. Даний прийом допомагає індивіду активізувати пам`ять, відтворити саме ті відчуття, які він відчував раніше. При відтворенні в свідомості певних образів світу, можна досить швидко відволіктися від тривожної ситуації і відновити емоційну стабільність.

емоційна саморегуляція

Емоційна саморегуляція підрозділяється на кілька рівнів: несвідомий, свідомий вольовий і свідомий смисловий. Система саморегуляції представлена даними рівнями, які являють собою етапи становлення механізмів регуляції в процесі онтогенезу. Превалювання одного рівня над іншим розглядається як параметр генезу інтегративно-емоційних функцій свідомості суб`єкта.

Певні механізми психологічного захисту забезпечують несвідомий рівень. Дані механізми працюють на підсвідомому рівні і мають спрямованість на огорожу свідомості від травмуючих чинників, неприємних переживань, які взаємопов`язані з внутрішніми або зовнішніми конфліктними ситуаціями, станами тривожності і дискомфорту. Тобто це певна форма переробки травмуючих чинників, своєрідна система стабілізації індивіда, яка проявляється в ліквідації або мінімізації негативних емоцій. До таких механізмів можна віднести: заперечення і витіснення, сублімацію і раціоналізацію, знецінення та ін.

Свідомо-вольовий рівень емоційний саморегуляції спрямований на придбання комфортного стану психіки за допомогою зусиль волі. До цього рівня можна також віднести і вольовий контроль зовнішніх проявів емоцій. Більшість методик саморегуляції, що існують сьогодні, мають відношення саме до даного рівня (наприклад, аутотренінг, м`язова релаксація по Джекобсон, дихальні вправи, праця, катарсис і ін.).

На рівні свідомої регуляції усвідомлена воля спрямована не на вирішення конфлікту потреб і мотивацій, які лежать в основі дискомфорту, а на зміну його об`єктивних і індивідуальних проявів. Тобто в результаті дій не будуть усунені причини такого емоційного дискомфорту. Отже, механізми даного рівня по суті своїй є симптоматичними. Дана особливість буде загальною і для свідомої і для несвідомої регуляції. Відмінність між ними полягає лише в рівні, на якому відбувається процес: свідомому чи підсвідомому. Однак чіткого жорсткого кордону між ними не існує. Це пов`язано з тим, що вольові дії з регулювання спочатку можуть здійснюватися за участю свідомості, а потім, поступово стаючи автоматичними, можуть переходити і на підсвідомий рівень.

Свідомо-смисловий (ціннісний) рівень емоційної саморегуляції є якісно новим способом вирішення проблем, пов`язаних з емоційним дискомфортом. Даний рівень регуляції має на меті усунути глибинні причини виникнення такого дискомфорту, вирішити внутрішні конфлікти потреб і мотивацій. Ця мета досягається за допомогою розуміння і переосмислення індивідуальних цінностей і потреб, придбанням нових смислів життя. Найвищим проявом смислової регуляції є саморегулювання на рівні смислів і потреб буття.

Для реалізації емоційного саморегулювання на свідомо-смисловому рівні слід навчитися чітко мислити, розрізняти і описувати за допомогою слів найтонші відтінки індивідуальних переживань, осягати персональні потреби, які лежать в основі емоцій і почуттів, відшукувати сенс у будь-яких переживаннях, навіть в неприємних, і складних життєвих обставинах.

саморегуляція діяльності

У сучасному вихованні і навчання розвиток саморегуляції особистості є однією з найскладніших завдань. Саморегуляція, яка реалізується індивідом в процесах діяльності і спрямована на приведення потенціалів суб`єкта згідно вимогою такої діяльності, носить назву саморегуляція діяльності.

Функціональними частинами, які здійснюють повноцінний процес саморегулювання діяльності, є наступні ланки.

Цілепокладання або прийнята індивідом спрямованість діяльності полягає у виконанні загальної системоутворюючою функції. У цій ланці вся процедура саморегулювання утворюється з метою досягнення поставленої мети саме в тому вигляді, в якому вона усвідомлюється суб`єктом.

Наступною ланкою є індивідуальна модель значимих обставин. Дана модель відображає комплекс певних внутрішніх і зовнішніх обставин активності, враховувати які сам індивід вважає важливим для успішного виконання діяльності. Вона несе в собі функцію своєрідного джерела відомостей, на підставі яких суб`єкт може здійснювати програмування персональних виконавських вчинків і дій. Вона також включає в себе і відомості про динаміку обставин в процесах діяльності.

Суб`єкт реалізує регуляторний аспект побудови, створення певної програми виконавських діянь для здійснення такого ланки саморегуляції, як програма виконавських діянь. Дана програма - це інформаційна освіта, яке визначає характер, порядок, методи і інші характеристики діянь, спрямованих на досягнення поставленої мети в конкретних умовах, виділених самим індивідом, як значущі, як підставу для програми дій, яка приймається.

Відео: Владімір.Антонов. 1 частина Психічна саморегуляція

Система персональних параметрів досягнення мети є функціональним специфічним ланкою для регуляції психіки. Дана система несе в собі функції уточнення і конкретизації початкових форм і змісту мети. Формулювання мети в загальному вигляді часто буває недостатня для точного, спрямованого регулювання. Тому індивід прагне подолати початкову інформаційну розпливчастість мети, при цьому формулюючи параметри оцінювання результатів, які відповідають його індивідуальним розуміння поставленої мети.

Наступне регуляторний ланка - це контроль і оцінювання реальних підсумків. Воно несе функцію оцінювання поточних і остаточних результатів щодо системи прийнятих індивідом параметрів успішності. Дане ланка постачає відомостями про рівень відповідності або невідповідності між запрограмованої спрямованістю діяльності, її проміжними та підсумковими результатами і їх справжнім (реальним) ходом досягнення.

Остання ланка в саморегуляції діяльності - це рішення про корекційних діях в системі регулювання.

психологічна саморегуляція

Сьогодні в психологічних практиках і науці таке поняття, як саморегуляція застосовується досить широко. Але в силу складності самого поняття саморегуляція і внаслідок того, що поняття саморегулювання застосовується в абсолютно різних областях науки, на даний момент існує кілька варіацій трактувань. Найчастіше під саморегулюванням розуміється процедура, яка забезпечує стабільність і стійкість системи, рівновага і трансформація, що характеризується цілеспрямованістю змін особистістю різних механізмів психофізіологічних функцій, які мають відношення до утворення особливих засобів контролю над діяльністю.

Відео: Саморегуляція методом псіхокаталіза

Виділяють такі основні значення, які вкладаються в поняття саморегуляції.

Психологічна саморегуляція є одна з найважливіших функцій свідомості індивіда, яку психологи виділяють нарівні з відображенням. Адже саме взаємозв`язок цих функцій забезпечує інтеграцію процесів психіки, єдність психіки і всіх явищ психіки.

Саморегуляція - це особливе психічне явище, яке оптимізує стан суб`єкта, і має на увазі наявність певних методів, прийомів, способів і технік. Більш широко може розумітися саморегулювання в тих випадках, коли цей процес об`єднує в собі не тільки привид свого стану в потрібному рівню, але і всі окремі процеси управління на рівні особистості, її смислів, орієнтирів, цілей, на рівні управління когнітивними процесами, поведінкою, вчинками , діяльністю, комунікаціями.

Саморегулювання проявляється у всіх психічних явищах, які притаманні індивіду. Психологічна саморегуляція включає в себе регуляцію окремих процесів психіки, таких як сприйняття, відчуття, мислення та ін., Регуляцію індивідуального стану або навички в управлінні собою, які стали властивістю суб`єкта, особливостями його характеру внаслідок самовиховання і виховання, регуляцію соціальної поведінки індивіда.

Психологічна саморегуляція - це цілеспрямована трансформація роботи різних психофізіологічних функцій, для реалізації якої необхідно розвиток певних способів контролю над діяльністю.

Неспроможність в регулюванні власних емоційних станів, невміння справлятися з афективними настроями і стресами є перепоною для успішної професійної діяльності, сприяє розладам міжособистісних відносин в колективах і сім`ї, перешкоджає досягненню прийнятих цілей і реалізації намірів, веде до розладу здоров`я індивіда.

Тому постійно розробляються специфічні прийоми і способи, що допомагають впоратися з сильними емоціями і запобігти їх перетворення в афекти. Перше, що рекомендується - це своєчасно виявити і усвідомити неугодну емоцію, провести аналіз її витоків, позбутися від затиску в м`язах і спробувати розслабитися, при цьому потрібно ритмічно і глибоко дихати, залучити раніше припасений образ приємного і позитивного події свого життя, постаратися подивитися на себе як би з боку. За допомогою витримки, спеціальних тренувань, самоконтролю, культури міжособистісних взаємин можна не допустити утворення афекту.

Основною метою психологічної саморегуляції є утворення певних психічних станів, які сприяють найбільш кращому використанню психологічних і фізіологічних здібностей особистості. Під такою регуляцією розуміється цілеспрямована трансформація окремих функцій психіки і нервово-психічних настроїв в цілому, яка досягається за допомогою спеціально створеної активності психіки. Даний процес виникає за рахунок специфічних мозкових перебудов, внаслідок чого утворюється діяльність організму, напрямна концентровано і більш раціонально весь потенціал організму на дозвіл що виникли завдань.

Прийоми прямого впливу на стан організму можна образно розділити на дві основні групи: зовнішні і внутрішні.

До першої групи нормалізації функціональних станів відносять рефлексологический метод. Він відбувається за допомогою впливу на біологічно активні і рефлексогенні точки, організацію грамотного раціону харчування, фармакологію, функціональну музику і світломузичні впливу, найпотужнішим методом активного впливу служить впливом одного індивіда на іншого через наказ, гіпноз, переконання, навіювання та ін.

Рефлексологический метод, крім застосування в медицині, також широко використовується для превентивних заходів при прикордонних станах, для збільшення працездатності, екстреної мобілізації резервів організму.

Оптимізація раціону харчування важлива в процесах нормалізації функціональних станів. Так, наприклад, нестача в організмі необхідних корисних мінералів, вітамінів та інших речовин обов`язково веде до зниження опірності. Внаслідок чого з`являється швидка стомлюваність, виникають стресові реакції і ін. Тому збалансоване харчування і включення в нього обов`язкових продуктів є одним з актуальних превентивних методів несприятливих станів.

Одним з найбільш давніх і поширених методів впливу на особистісне стан є фармакотерапія. Однак в якості превентивних заходів повинні використовуватися тільки максимально природні препарати.

Не менш широке застосування отримало поєднання функціональної музики з колірними і світловими впливами. Також цікавим вважається метод бібліотерапії - лікувальний читання, запропоноване Бехтерева. Реалізується даний метод шляхом прослуховування деяких фрагментів їх художніх творів, наприклад, віршів.

механізми саморегуляції

Практично у всіх способах саморегулювання застосовуються два головних психофізіологічних механізму: зниження рівня неспання мозку до певної міри і максимальна концентрація уваги на дозволеної задачі.

Неспання буває активним і пасивним. Активне неспання проявляється у випадках, коли індивід читає книгу або дивиться фільм. Пасивне неспання проявляється у випадках, коли суб`єкт лягає, закриває очі, розслабляє всі м`язи, намагається не думати спеціально ні про що. Даний стан є першим етапом на шляху до засипання. Наступним етапом - більш низьким рівнем неспання, буде дрімота, тобто поверхнева сонливість. Далі, суб`єкт як би по сходинках спускається в темне приміщення і засинає, занурюється в глибокий сон.

За підсумками проведених досліджень було виявлено, що мозок людини, який знаходиться в станах дрімоти і пасивного неспання, придбаває одне досить важливе властивість - він стає максимально сприйнятливим до слів, до взаємопов`язаними з ними уявними образами та уявленнями.

Звідси випливає, що для того, щоб слова, які характеризуються цілеспрямованістю, і відповідні їм мислеобрази та подання виявляли яскраво окреслене вплив на індивідів, їх слід пропускати через мозок, який знаходиться на зниженою стадії неспання - в стані, яке нагадує дрімоту. Це є основною суттю першого механізму, який застосовується в методах психічного саморегулювання.

Другий важливий механізм саморегуляції - максимальна концентрація уваги на дозволеної задачі. Чим зосередженіше увагу, тим буде вище успішність діяльності, якою суб`єкт приділяє увагу в даний момент. Так влаштована людина, що він не в змозі одночасно зосереджувати увагу на декількох явищах або предметах. Так, наприклад, неможливо одночасно слухати радіо і читати книгу. Увага може бути прикута або до радіо чи до книги. І коли увага спрямована на книгу - людина не чує радіо, і навпаки. Найчастіше при спробах робити дві справи одночасно страждає якість виконання двох справ. Тому немає сенсу в занятті двома діями одночасно. Однак лише одиниці вміють цілком відключатися від чинників, що заважають. Для того щоб навчитися повноцінно володіти власною увагою, слід щодня тренуватися кілька разів в день намагаючись протягом пари хвилин утримувати увагу на чому-небудь. При таких тренуваннях ні в якому разі не слід напружуватися. Потрібно навчитися утримувати концентроване увагу, при цьому не напружуючи себе ні в фізичному плані, ні в психологічному.

Серед основоположних механізмів мотиваційного рівня особистісної саморегуляції, які найбільш ефективні в критичних ситуаціях виділяють смислове зв`язування і рефлексію.

Механізм саморегулювання, при якому виникає освіту нового сенсу за допомогою його емоційного насичення через з`єднання нейтрального змісту зі смисловим і мотиваційної сферами особистості, носить назву смислове зв`язування.

Рефлексія дозволяє індивіду як би подивитися на себе з іншого боку, трансформувати ставлення до чогось, перевлаштувати свій світ, адаптуватися до постійно змінюється реальності. Рефлексія - це спосіб саморозвитку особистості, на відміну від неусвідомлених форм саморегулювання (психологічного захисту).

Отже, саморегуляція - це системний процес, здатний забезпечувати адекватну обставинам трансформацію, пластичність життєвої діяльності індивіда на будь-який її стадії. Даний процес характеризується цілеспрямованістю активності суб`єкта, яка реалізується за допомогою взаємодії різних явищ, процесів і рівнів психіки. У саморегульовані процесах визначається цілісність і системна інтеграція психіки.